---------------------------------------------------------------
Subject: от Дмитрия Громова
[email protected]
Date: 08 Jan 1998
http://www.sf.amc.ru/oldie/
http://www.fantasy.ru/oldie/
---------------------------------------------------------------
Применена транслитерация:
Росi"ї" - Ставится то же латинское "i".
спонука"є" - Ставится то же русское "е".
---------------------------------------------------------------
В одному з останнiх за минулий рiк чисел московського
"Книжного обозрения" подаеться перелiк десяти найпопулярнiших
росiйських письменникiв-фантастiв, в якому фiгуруе такий собi
химерний Генрi Лайон Олдi. Це повiдомлення навряд чи зворушить
серця авторитетних украiнських свинопасiв вiд лiтературноi
критики, якi свято вiрять у нiкчемнiсть сучасноi росiйськоi
лiтератури. Та й астральне дистанцiювання вiд Росii спонукае
вiтчизняних письменникiв тричi плювати через лiве плече на всi
iхнi досягнення, рейтинги, тиражi й гонорари. Тiею ж таки
метафiзичною зневагою нашi iнтелектуали обгортають свiт
росiйськомовноi лiтератури в Украiнi. Втiм, кожен, хто схоче
зазирнути за паркан власних лiтературно-патрiотичних
упереджень, принаймнi здивуеться, наскiльки вiдрiзняеться
"потойбiччя" вiд коханоi халепи, що в нiй радiсно бовтаеться
сучукрлiтпроцес. Письменники, яких полум'яно iгнорують нашi
лiтературнi мас-медiа, замiсть того, щоби просити у СПУ дотацiй
на створення власноi резервацii, е улюбленцями росiйського
читача, з чого й живуть.
Генрi Лайон Олдi -- харкiв'янин, точнiше -- два
харкiв'янина: Олег Ладиженський i Дмитро Громов. Фаховi
письменники-фантасти (жанр, в якому працюють Олдi важко
означити, а тому здебiльшого iхнi романи зараховують до
напрямку фентезi). Нечлени Спiлки письменникiв Украiни. За
останнi два роки в Росii видано пiвтора десятки iхнiх книжок.
Минулого року роман Олдi "Пасерби восьмоi заповiдi" здобувся на
одну з найвпливовiших росiйських лiтературних премiй --
"Странник".
Отже, я пропоную на вашу увагу розмову з Олегом
Ладиженським -- одним з найвiдомiших украiнських письменникiв в
Росii, а вiдтак -- майже незнаним в Украiнi.
-- Ви усвiдомлюете себе творцем масовоi лiтератури?
-- Нi, про яку масову лiтературу можна говорити з нашими
накладами? Масова книжка -- це хоча б сто тисяч примiрникiв. А
ми взагалi починали з того, що видавалися на власний кошт.
-- Ви щось заробляли на цьому?
-- Нi, просто нiхто нас не друкував. І не лише нас --
вiтчизнаних фантастiв вцiлому.
-- Зацiкавлення сучасною лiтературою в Росii зростае чи
застигло на певному рiвнi?
-- Читають... Принаймнi, видавництва працюють все
потужнiше. Значить, книжки розкуповують. Думаю, телебачення
помре ранiше, нiж книги. Це прогноз Брюса Стерлiнга -- менi
здаеться, що вiн не помиляеться.
-- Але ж дiйснiсть наштовхуе на протилежнi думки.
-- Книжки друкували, друкують i будуть друкувати.
-- Ви не вiрите у майбутне реалiстичноi прози?
-- Реалiстична лiтература матиме хорошi перспективи, якщо
не збочуватиме на вже вiдпрацьований матерiал: побиття мертвого
лева i ниття, як же було погано за радянськоi влади. Вже
набридли всi цi спогади, мемуари, Довлатов... Не варто також
знову опускатися в андеграунд -- це непоганий двигун, але дуже
сумнiвний як постiйна лiтературна метода. Натомiсть фантастика
-- спосiб мислення. Я не вмiю писати суто реалiстичну прозу,
без "вiдступiв". Це як перець у борщi, як незвичний погляд на
реальнiсть. А де фантастика в "Пасербах восьмоi заповiдi"? В
тому, що там бiгае якась iстота, котра називае себе дияволом?
Ну, назвемо його просто божевiльним. Фантастика -- поняття
вiдносне.
-- Ваше ставлення до постмодернiзму.
-- Колись Андрiй Лазарчук на запитання, що таке
постмодернiзм, вiдповiв: "Постмодернiзм -- це гiвно". Доволi
цiкаве визначення... Я не знаю, що таке постмодернiзм. Але
дехто з критикiв стверджуе, що ми -- представники цього
напрямку.
-- У "Пасербах восьмоi заповiдi", де дii вiдбуваються у
польських Татрах, ви доволi впевнено змальовуете реалii 18-го
столiття , -- зi знанням вiдповiдноi лексики, етнографiчного
матерiалу. Звiдки така поiнформованiсть? Чи це лише властиве
фантастам вiльне поводження з реалiзмом?
-- З одного боку, можу сказати, що книжки розумнi
прочитав, пiдняв довiдковий матерiал, переглянув кiнострiчки,
живопис, прочитав вiршi тiеi доби, намагався вслухатися в мову.
З iншого боку, такi речi якраз самi приходять. Себто, спочатку
пишеш, а потiм дивуешся, звiдки це все знаеш.
-- В цьому романi ви доволi вiльно трактуете персону
диявола, синтезуючи його "новий iмiдж".
-- Свого часу в католицькiй теологii постало таке питання:
хто знаходиться в пеклi й раю, якщо Судного дня ще не було? Хто
взяв на себе право судити? Тож Папi Римському довелося
констатувати, що нi в раю, нi в пеклi немае жодноi душi.
Людина може бути гiрша за будь-якого диявола. Неможливо
вигадати таку шкоду, що ii мiг би заподiяти диявол, а людина --
нi. Тому наш диявол - це людина. Колишня. Без рiг i копит. І
називаеться вiн Великий Здрайця, себто -- великий зрадник. Мiж
iншим, концепцiя диявола як носiя зла у Бiблii вiдсутня.
Натомiсть нам хотiлося збагнути: чи можна пожалiти диявола,
врятувати його.
-- Ви вiрите в те, що диявол надаеться до рятування?
-- Я не буду вiдповiдати на це запитання. Автор говорить
книжками. Крiм того, читацьке сприйняття не завжди збiгаеться з
позицiею письменника. Хiба можна стверджувати, що раз у книжцi
розповiдаеться про дурнiв, то й сам автор -- дурень?
-- Саме тому й запитую.
-- Не скажу.
-- Стiвен Кiнг проголошуе, що мае на метi залякати читача.
Як ви ставитеся до такоi "теорii лiтератури"?
-- Кiнг пожартував. Коли читаеш третiй його роман -- вже
не страшно. Цiкаво чи нецiкаво -- iнше питання. От, наприклад,
харкiвський письменник Андрiй Дашков пише так, що волосся на
головi дибки стае. У порiвняннi з ним Кiнг як "залякувач" --
наiвна дитина. Та й навiщо читача лякати? Просто е письменники,
якi хочуть, щоби читач сприймав iх емоцiйно, а е такi, що
вимагають вiд читача iнтелектуальноi участi, самостiйного
творення висновкiв. Нам завжди здавалося, що цi завдання варто
поеднувати.
-- В чому полягае призначення письменника?
-- Розповiдати iсторii. В нормальному селi повинен бути
свiй оповiдник, до якого вечорами приходили би люди, щоби,
вислуховуючи оповiдi про богiв i героiв, з'ясувати для себе, що
вбивати ближнього не варто, що кохати i гвалтувати -- рiзнi
поняття. І все це вiдбуваеться ненав'язливо, без прямолiнiйних
моралiзувань.
-- Ваше ставлення до моралi.
-- Я погано розумiю мораль суспiльства. Для мене це
своерiдне мiрило: що я можу робити i чого не можу.
-- Ви ототожнюете себе з власними лiтературними героями?
-- Коли я вдаюся до такого порiвняння, виходить щось схоже
на вирiзання силуету: ось я, а ось герой -- ми складаемося, i я
починаю або себе обтесувати, або героя. Себто, будь-якi
ототожнення бiльш нiж проблематичнi.
Втiм, людина може обтесати себе до невпiзнаваностi.
Наприклад, вдень ви ходите на роботу i розвантажуете вагони, а
ввечерi заявляете: я -- ельф! У мене i вуха гострi, i розмовляю
я незрозумiлою мовою.
-- У двадцятому столiттi лiтература ледве встигала
продукувати актуальних героiв, починаючи вiд пост-детективних
iнтелектуалiв аж до...
-- "Мiцного горiшка" у виконаннi Брюса Вiлiса. Кожна доба
потребуе свого героя. Не могли американцi обiйти щелепи i м'язи
Арнольда Шварцнегера. Мiж iншим, звернiть увагу, iхнi теперiшнi
героi -- не надто вродливi, проте мужнi. А якихось 30 рокiв
тому iхне суспiльство потребувало спокусливих i витончених
чоловiкiв.
-- А який герой, на вашу думку, потрiбен сьогоднiшньому
середньому украiнцевi?
-- Напевно, можна розмiрковувати про нового героя для,
скажiмо, бiльшоi частини слов'ян, втiм... Вiн ще не
сформувався. Пошуки тривають. Найлегше -- культивувати
голiвудськi зразки.
-- Чи завжди останнiй написаний вами роман здаеться вам
найкращим?
-- Так, переважно. Поки не мине трохи часу.
-- У вас е романи, про якi не хотiлося би згадувати?
-- Намагаемося писати так, щоби уникнути сором'язливих
спогадiв. Поки що вдаеться. Це як iжа: один роман -- як обiд з
трьох страв, iнший -- як келих шампанського з шоколадкою. Тож
не варто сподiватися, що шампанське з шоколадом втамуе голод, а
ґрунтовний обiд посприяе iнтимному спiлкуванню. Їжа мае рiзне
призначення.
-- Даруйте за неофiтське запитання, але як ви пишете у
спiвавторствi?
-- Менi щоразу доводиться про це розповiдати... Наш
приклад -- не рецепт. Спочатку у когось виникае задум, частина
iдеi, яскравий епiзод, словом -- щось. Ось тодi ми починаемо
ходити: беремо по пляшцi Пепсi й накручуемо мiстом круги,
говоримо, вигадуемо якiсь сюжетнi й структурнi навороти,
дiалоги. Це може тривати два тижнi, може -- два мiсяцi. Коли
кiстяк вже починае обростати м'ясом, тодi ми сiдаемо писати.
Працюемо окремо: я в себе вдома, Дмитро -- в себе.
Домовляемося, кому що хотiлося би писати, потiм -- обмiнюемося
написаним i кожен працюе з текстом спiвавтора. Потiм пишемо
далi, мiняемося, складаемо докупи. Постiйне взаемне вичитування
призводить до того, що готова рiч проходить через дванадцять
редактур.
-- Найшвидшi темпи написання роману.
-- Три мiсяцi. Найповiльнiшi -- рiк з хвостиком.
-- Вiд чого залежить швидкiсть написання роману?
-- Початок завжди йде повiльнiше, фiнал -- швидше.
Потрiбно пiдняти багато матерiалу. Коли писали останнiй роман
-- "Чорний баламут", -- де розповiдаеться про Крiшну (тiльки не
про того, якому моляться крiшнаiти, а про того, котрий жив
чотири тисячi рокiв до нашоi ери, як написано в Махабхаратi),
нам довелося мало не санскрит вивчити. Рiк ми писали роман
"Герой повинен бути сам", бо копалися в Стародавнiй Грецii.
Щоправда, комп'ютер пришвидшуе роботу -- суто технiчно.
-- Якi у вас комп'ютери?
-- У мене -- гiрший, у Дмитра -- кращий, -- за взаемноi
згоди, бо вiн пiд'еднаний до мереж. Тому в нього -- двохсотий
Пентiум, у мене -- четвiрка з сотим процесором.
-- Якби не лiтературна дiяльнiсть, в який спосiб ви б
заробляли грошi?
-- Дмитро -- доволi непоганий хiмiк, який не пiшов на
захист кандидатськоi дисертацii, бо ми якраз писали роман. Я --
театральний режисер i тренер карате. Останнiм досi займаюсь, --
свого часу судив мiжнароднi змагання, чемпiонат колишнього
Союзу. Себто, мiг би тепер стати, наприклад, функцiонером вiд
карате.
-- Чи знаете ви ще письменникiв, якi би поеднували
лiтературну працю з карате?
-- Так, у Роджера Желязни -- коричневий пояс, у Барбари
Хамблi -- чорний.
-- Розкажiть коротко про вашу спортивну бiографiю.
-- Ще в дитинствi менi подобалися единоборства -- займався
фехтуванням i став кандидатом у майстри спорту, потiм --
дзюдо... А коли потрапив до школи карате, то вже там i
залишився.
-- Себто, ви тренувалися ще "в пiдпiллi"?
-- Так. Ми переховувалися. Мали проблеми з мiлiцiею.
-- Що таке модна лiтература?
-- Трiлери. Також доволi популярна сумiш фантастики i
бойовика. Слов'янське фентезi, де бiгають рiзнi перуни,
свароги, дажбоги, волхви ганебнi, всiлякi Івани на сiрих вовках
тощо. Втiм, цi жанри швидко вiдiйдуть на третiй план.
-- Як довго протримаеться мода на фентезi?
-- Чистий жанр фентезi залишиться для шанувальникiв
Конана. Але це навiть не жанр. Досi ще нiхто не сформулював, що
таке фентезi.
---------------------------------------------------------------
Iнтерв'ю Михайла Бриниха
© 1998